Стереотипи у взаємодії з дитиною

                                 Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Ця істина підтверджується всім ходом розвитку людської цивілізації. В процесі цього розвитку сім’я набула функцій, які у сукупності забезпечують повноцінність її життєдіяльності.

Дитина буде такою, якою її зроблять оточуючі – батьки, близькі родичі. Сім’я – джерело, першооснова соціального розвитку дитини, провідник у людське суспільство.

          Найтісніше з духовною культурою сім’ї  пов’язана її виховна функція. Сім’я – головна ланка у вихованні дитини. Родина повинна забезпечити дитині достатні матеріальні та педагогічні умови для всебічного розвитку. Водночас сучасна сім’я сама потребує педагогічної та культурологічної допомоги.

                   З метою підвищення педагогічних знань батьків вихователям дошкільних закладів доцільно створювати групи батьків, враховуючи при цьому загальний розвиток, різноманітні інтереси батьків.

У процесі навчання батьків варто частіше спиратися на їхній власний позитивний досвід, поєднувати лекційні форми занять із елементами жвавої і невимушеної бесіди, здійснювати педагогічний аналіз окремих випадків і ситуацій виховання дитини в сім’ї. Така система сприятиме виробленню у батьків поглядів на виховання дитини як на складний та динамічний процес взаємодії дорослого та його вихованця, оволодінню конкретними методами та прийомами педагогічного спілкування, доброзичливому ставленню до дітей, серйозному  виконанню своїх  обов’язків.Сім’я – найперший і найважливіший соціальний інститут виховання . Їй  належить пріоритет у становленні особистості дитини, вона має максимальні можливості для набуття малюком знань, умінь та навичок, необхідних у подальшому житті.

Потенціал родинного виховання є найбільш природною основою розвитку творчих здібностей дитини на всіх вікових етапах її життя. Розуміння того, що саме в сім’ї закладаються підвалини повноцінного  фізичного і психічного розвитку дитини спонукає дитячий заклад до пильного вивчення  запитів, потреб і вимог сучасної сім’ї.

Взаємодія дитини з батьками є першим досвідом взаємодії з навколишнім світом. Цей досвід закріплюється й формує моделі поведінки з іншими людьми, які передаються від покоління до покоління. У кожному суспільстві складається певна культура взаємин та взаємодії між батьками та дітьми, виникають соціальні стереотипи, певні настановлення й погляди на виховання в сім’ї

                  Один з перших досліджував взаємодію дорослого з дитиною Альфред Адлер. Основні поняття адлерівської системи – рівність, співробітництво, природні результати. З ними пов’язані два центральні принципи виховання: відмова від боротьби за владу та врахування потреб дитини. Адлер підкреслював, що треба вчити батьків поважати унікальність, індивідуальність та недоторканість дітей із самого раннього віку. Основний принцип родинного виховання, за Адлером, - взаємоповага членів родини. Самосвідомість дитини він становить у пряму залежність від того, наскільки її люблять і поважають у сім’ї. Цей напрям роботи ґрунтується на їхній свідомій та цілеспрямованій поведінці.

Відносинами між батьками та дітьми  також займався американський дитячий психотерапевт Х. Джайнотт. За Джайноттом, спілкування батьків з дітьми має ґрунтуватися на таких трьох основних принципах:  
   1 у всіх ситуаціях батьки мають підтримувати позитивний образ "Я" у дитини

   2 розмовляючи з дитиною про якусь "гостру" ситуацію,негативний вчинок,слід уникати особистих негативних оцінних суджень.У висловлюваннях дорослого не повинно бути діагнозу та прогнозу подальшої долі дитини.

   3 дорослий завжди повинен виступати ініциатором співробітництва.При цьому йдеться не про пряму вказівку на відповідний спосіб дії, а про відкриття перед дитиною можливості самостійного розв'язання проблемної ситуації.

            Американський психолог  Віктор Клайн також приділяв увагу цьму питанню. Він пише, що в адаптації дитини до життя, в її особистому щасті вирішальне значення має атмосфера сім’ї, умови, які батьки створюють дітям. У батьків є вибір, є можливість вплинути на майбутнє своїх дітей. Але щоб чудо відбулося, треба бути готовими заплатити за нього. Задарма ніщо не дається. Те, що на перший погляд може здаватися чудом, виявляється підсумком довгої і важкої праці. Доктор Клайн вважає, що з раннього дитинства дітям необхідно вселяти інтерес до будь –якої нової діяльності, щоб вони пробували себе у всіх невідомих їм починаннях. Мало говорити дитині, що ви її любите, що вона чудова дитина. Треба навчити її таким навичкам і  умінням, щоб вона дійсно стала „чудовою” в чомусь і щоб вона сама це відчувала.

              Доктор Клайн говорить, перекликаючись думками з Л. Виготським, що навчити людину щось робити можна, створюючи ситуації успіху. Виховати самостійність можна, не роблячи за дитину те, що вона може зробити сама самостійно.

            Л. Виготський  запропонував схему з колами: одне коло в середині іншого. Маленьке коло означає всі справи, з якими дитина справляється сама, а між межами малого і великого кола – справи, які дитина робить тільки разом з дорослими. За межами великого кола знаходяться задачі, які зараз не під силу ні йому одному, ні разом із старшими. Л. Виготський показав, що в міру розвитку дитини коло справ, які вона починає виконувати самостійно, збільшується за рахунок тих справ, які вона  виконувала з дорослими. Завтра дитина сама робитиме те, що сьогодні вона робила з мамою, і саме завдяки тому, що це було „з мамою!”. Зона справ разом – зона найближчого розвитку. У однієї дитини вона широка (тобто батьки з нею багато займаються), а у іншого – вузька (батьки часто надають їй можливість робити самостійно).

Якщо батьки регулярно відмовляють дитині в спільних справах , спілкуванні, то це може стати причиною агресії, серйозних емоційних проблем.  Ніколи в майбутньому людина не буде дивитись на світ очима такого чистого, довірливого створіння, яким є дитина раннього віку. Ніколи  не буде так дивуватися всьому, що трапляється з нею кожний день. В цьому є унікальність та романтика цього періоду. Дитина приходить в „новий” світ, світ невідомих їй відносин, здобуває навики та вміння, які залишаться важливими з нею на все життя.  

           Упродовж багатьох років склалося зневажливе ставлення до педагогічної обізнаності батьків. Як  результат – у професійних педагогів формувалось переконання в їхній педагогічній некомпетентності. Таке сприйняття сім¢ї орієнтує вихователя на спілкування з батьками в пояснювальному та демонстраційному режимі, і , як наслідок, активність та ініціатива з питань виховання походить переважно від педагога.  На жаль, більшість педагогів не вважають батьків своїми партнерами і не намагаються створити умови для спільної творчої діяльності з ними. Дошкільний навчальний заклад – перша соціальна виховна установа, яку починає відвідувати дитина. Для переважної більшості дівчаток та хлопчиків знайомство з дитячим садком відбувається ще до трьох років. Вихователі групи раннього віку намагаються створити сприятливі умови для розвитку, виховання та навчання малечі, однак без урахування потреб та запитів батьків, їхньої підтримки та допомоги, реалізувати заплановане педагогу завжди важко. Отже, визнання пріоритетів сімейного виховання вимагає нових відносин між сім'єю та дошкільним закладом.

              У Державній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття») зазначається, що сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей. На етапі раннього родинного виховання, батьки як перші педагоги покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне зацікавлене ставлення до навколишнього світу. Отже, процес взаємодії із сім'єю є активним та успішним, за умови, якщо батьки відчувають глибоку зацікавленість у вихованні дитини.  Виховання дітей раннього віку в сім'ї не завжди є успішним. Труднощі виховання дітей у молодих сім'ях полягають у :

* нерозумінні батьками самоцінності раннього дитинства, його значення для формування особистості;

* не сформованності в батьків педагогічної рефлексії - уміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини педагогичних помилок,неефективності методів,які вони використовують тощо; 

* орієнтації на виховання з дитини "генія", намагання реалізувати в дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал, упущені ними життєві шанси.  

Тому в таких сім'ях виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи. Погрози й покарання або вседозволеність, потурання примхам). Формується також і група педагогічно пасивних сімей, де батько та мати не виявляють особливої активності у вихованні дітей або з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часто-густо відсутність удома) чи суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти тощо) причин не можуть належно це робити. У таких сім¢ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За  сімейними негаразди вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними. З'являються  і антипедагогічні сім'ї – аморальні умови виховання дітей, панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів.

Типи виховання дітей у см'ї:

1.Диктат- жорстка регламентація поведінки дитини,суровий контроль за нею, використання покарань,погроз.Як правило, у таких сім"ях діти живуть у страху,постійно брешуть,наслідком чого стають різноманітні відхилення в їхній поведінці.

2.Опіка - відгородження дитини від життєвих реалій,випробувань,намагаються все вирішувати за неї, задовольняти всі її потреби і примхи.За таких умов  дитина позбавлена змоги формувати в собі необхідні для подальщого життя психологічні, вольові якості,обєктивно оцінювати себе,свої можливості й інших людей, целеспрямованно працювати над собою,усе це деформує її внутрішній  світ, систему цінностей,різко занижує або завищує її вимоги до оточення,спонукає до девіантних форм задоволення своїх потреб.

3.Мирне співіснування на засадах невтручання - максимальне дистанціювання в її справи,залишення наодинці зі своїми проблемами,мінімальні вимоги до її поведінки.Це породжує відчуження дітей і батьків.У них можливі образи на своїх батьків за байдужість до себе.

4.Співробітництво - батьки намагаються бути їхніми соратниками,є відкритими і щирими з ними,охоче впускають їх у  свій світ.Батьки охоче допомагають у всіх справах,вміло підводять дітей до вирішення проблем,завдякі чому діти відкривають у собі все нові можливості,здобувають упевненість у своїх силах.

              Співробітництво – це спілкування «на рівних», де нікому не належить привілей указувати, контролювати, оцінювати. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Вихователю необхідно насамперед залучити родину до співробітництва, підвести її до засвоєння і розуміння педагогічних принципів, доброзичливо пояснити проблеми дитини, позначити шляхи їхнього рішення. Участь у житті ДНЗ збагачує батьків соціальним досвідом, розширює світ, окреслює їм соціальну перспективу, яка часто є орієнтиром їхнього розвитку. Батьки  охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах.   З  метою врахування активної позиції батьків у вихованні власних дітей будемо використовувати поняття «взаємодія».

        Взаємодія – це взаємний зв¢язок між предметами в дії, а також погоджена дія між ким-, чим - небудь. Взаємодіяти – означає перебувати у зв'язку, взаємно проявляти дію, або погоджено взаємно діяти, бути в взаємодії. Тому дошкільні навчальні заклади мають планувати свою роботу з батьками на основі нової філософії взаємодії родини, у центрі якої утримується ідея про те, що за виховання дітей несуть відповідальність батьки, в всі інші соціальні інститути (у нашому випадку дошкільні заклади) покликані допомогти, підтримати, спрямувати та доповнити виховну діяльність батьків.

   Взаємодія педагогів з батьками дітей раннього віку на основ співробітництва розпочинається з моменту супроводу періоду адаптації дітей. Для успішного співробітництва педагогів з батьками малюків можуть використовуватися різноманітні форми взаємодії: батьківські збори, анкетування, консультації … Педагоги повинні розуміти, що кожна родина має різний досвід і вихованні дітей, рівень педагогічної підготовки, освіти та ін. вихователь добре знає закономірності розвитку розвитку дитини раннього віку, методи її виховання й робить усе можливе для надання допомоги молодим батькам в оволодінні основами педагогічних знань.Під час установлення взаємодії з батьками дітей раннього віку вихователям необхідно перш за все приділяти увагу спілкуванню з ними, визначити рівень їхніх інтересів та особистісних потреб. Із цією метою бажано провести письмове опитування, відповіді якого допоможуть у складанні перспективного плану взаємодії дошкільного закладу та батьків.

                 Для взаємодії педагогів та батьків ДНЗ має створити певні умови:

І. ДНЗ має бути повністю відкритим для сім'ї як із точки зору інформативності, так і для участі сім'ї в освітньому процесі. Батьки повинні знати  про наявність у дошкільному закладі певних освітніх послуг, умови перебування дитини в групі раннього віку, особливості програм виховання для цього віку.

ІІ. Співробітники ДНЗ повинні мати уявлення про запити батьків, умови перебування дитини в сім'ї та її індивідуальні особливості, а також створити умови для отримання такої інформації. 

ІІІ. Педагогам необхідно проводити спеціальну роботу на формування партнерських відносин з батьками, на залучення сім'ї до співробітництва. Але  не всі батьки однаково уявляють процес взаємодії з вихователем, тому з метою ефективності і формування партнерських відносин вихователям доречно дотримуватись таких рекомендацій:

1. детально ознайомитись із можливостями батьків (культурний рівень,соціальне положення,рівень освіти,вік,погляди на виховання дитини та ін) за допомогою анкетування;

2.установити доброзичливі відносини між педагогами та членами сім'ї;

3.з'ясувати, хто із членів родини може і хоче отримати консультацію протягом дня;  

4.налагодити зворотний зв'язок між педагогом та родиною; 

5.упровадити різноманітні організаційні форми співробітництва ДНЗ із сімєю (батьківські збори,сімейні клуби,спільні свята,індиівідуальні та групові консультації,тренінги та ін.)

6.розповсюдити серед батьків сучасні знання про розвиток дитини і методи виховання;

7.підтримувати процес взаємодії з батьками,він має бути поетапним та систематичним;

8.виявляти інтерес до методів та прийомі виховання в сім'ї,до традиційних способів взаємодії між членами родини.

9.сприяти встановленню контактів з батьками дітей раннього віку,залучати їх до різних видів і форм організації життєдіяльності дітей в группі.       

Сім'я залишає за собою вирішальну роль у вихованні дитини раннього віку. Сучасна сім'я у вихованні дітей стикається з багатьма труднощами, вирішення яких залежить від багатьох об'єктивних та суб'єктивних чинників. Позитивне налаштування педагогів і батьків на спільну діяльність має величезну педагогічну цінність. Батьки будуть упевнені в тому, що ДНЗ завжди допоможе їм у рішенні педагогічних проблем, і в той же час не нашкодить, тому що буде враховувати думку родини і пропозиції щодо взаємодії з дитиною. Педагоги у свою чергу, впевнені в розумінні з боку батьків більшості проблем.  Отже, чим сильніший взаємозв'язок і наступність між сімейним  виховання та вихованням суспільним, тим вагоміший буде результат виховання як єдиного цілеспрямованого процесу.