ЗАЗДРІСНІСТЬ. ЯК ЇЇ ПОЗБУТИСЯ?

    Зрозуміло, що очікування багатьох розбиваються об удачу когось одного. І тут до наших дітей разом з розчаруванням і засмученням приходять важкі, чорні почуття досади й глибокої ворожості до однолітка. Це — отрута заздрості, почуття досади, ненависті, викликане благополуччям, успіхом іншого. Заздрість виникає спонтанно у разі неуспіху, коли власні домагання не задоволені, а товариш у цей час домігся чого хотів.

    Ми так само не можемо, не повинні приймати заздрісність нашої дитини, як не приймаємо її неправдивості. Ми маємо довести їй, що заздрість — ганебне почуття і допоможемо позбутися її. Якщо ж побачимо, що наш малюк прагне розправитися з більш успішним однолітком, злоститься і не бажає гратися з ним, спробуємо присоромити його, навіть якщо він висуватиме мотиви, нібито не пов'язані із заздрістю ("А він ударив мене ще вчора!", "А вона не дає мені колясочку покатати. Вона — скнара!" тощо). Але спочатку важливо упевнитися, що ми самі правильно розуміємо ситуацію.

    Щоб наш малюк розвивався так, як ми того хочемо, щоб учився якщо не керувати своїми негативними бажаннями і почуттями, то хоча б усвідомлювати і прагнути позбутися їх, потрібні постійна спільна з ним робота, щирість та послідовність самих батьків.

    І хоча старше дошкільня вже може свідомо керувати своїми поведінкою, вчинками та задумами, однак сфера застосування цієї здатності дуже обмежена.

    Батьки не повинні пускати повз увагу перемоги дитини над самою собою. Помітити це, підтримати її — означає додати їй сили у найважчому — у творенні самої себе.

    Наша дитина вже хоче бути особистістю. І вона нею є, коли долає в собі погане, коли засмучується і переживає через свої недосконалість, слабкості та провини, коли прагне бути хорошою, коли її альтруїстичне "треба" перемагає егоїстичне "хочу". І це нас дуже тішить. Але все-таки найбільша радість батьків полягає у тому, що їхня дитина не схожа ні на кого в світі! Всі діти різняться одне від одного, навіть якщо в них одні батьки (навіть якщо вони близнюки). Незалежно від генотипу й умов виховання в цьому світі живуть несхожі між собою діти, які стануть у майбутньому несхожими між собою дорослими.

ОДНАКОВИХ НЕМАЄ

    Як сміється ваше маля, так не сміється ніхто! Як воно їсть, розмовляє, бігає, пустує, жартує, так ніхто ніколи цього не робив. Навіть якщо воно, "як дві краплі води" схоже на тата, маму чи прадіда, когось із близьких чи далеких родичів, ваша дитина унікальна. Вона індивідуальна в усьому: в своїх бажаннях, мотивах, що визначають її поведінку, в тому, як вона любить своїх батьків.

    Згодом розходження в індивідуально-психічних якостях дітей стають усе більшими: риси характеру, інтереси, схильності й здібності кожної дитини розвиваються по-різному. Іншої такої людини більше ніколи у світі не буде!

    Розвиток ваших сина чи доньки багато в чому збігатиметься з установленими наукою загальними закономірностями розвитку дітей у сучасних умовах. Однак ваша дитина у своїх проявах багато в чому не відповідатиме узагальненій "типовій" дитині. Не кваптеся робити висновок, що вона гірша за "типових". Не кваптеся із висновком, що вона багато в чому перевершує "типових". По-перше, ви можете просто помилятися щодо реальних особливостей вашого маляти — для цього потрібна ретельна діагностична перевірка психолога. По-друге, кожна дитина в різні вікові періоди розвивається з різним "пришвидшенням": одні випереджають однолітків, інші — відстають. Але цей рух у розвитку мінливий: "пришвидшення", що робить з маляти вундеркінда, може незабаром згаснути, а дитина зі, здавалося б, уповільненим розвитком раптом ніби пробуджується й дивує своїми досягненнями.

    Ми не хотіли б, щоб у вас склалося хибне враження про те, що індивідуальність розвивається за рахунок лише вроджених особливостей. Маля не може саме розвивати свою унікальність. Йому потрібні постійне заохочення, довірче спілкування та батьківська любов.

Повірте у свою дитину           

    Готових рецептів та моделей виховання не існує. Але прислухатися час від часу до порад фахівців варто. Адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації в педагогів та психологів.

     Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.

    Приймайте дитину такою, якою вона є: З усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.

    Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.

    Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.

    Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.